В одному селі жили двоє друзів – Андрій і Сергій. Якось, коли вони сиділи і мріяли про великі подвиги, завдяки яким їхні імена залишаться у віках, до них із проханням принести води звернулася стара хвора сусідка. Андрій відповів, що йому треба готуватися до великих справ, тому ніколи займатися дурницями. А Сергій мовчки встав і приніс води. Після цього він став щодня заходити до хворої жінки, щоб допомогти їй. Іншого разу до друзів підійшов старий жебрак і попросив нагодувати його. “Не заважай,- сказав йому Андрій,- ти всього лише старий жебрак, а я думаю про те, як нагодувати всіх людей на світі”. А його друг встав і виніс із хати коржик. Старий подякував йому і сказав: “Не той жебрак, у кого кишеня з дірою, а той, у кого душа порожня. Не той великий, хто сам про себе так думає, а той, кого люди таким вважають за справи його”.
Минув час. Один із друзів став базікою та неробою, а інший, незважаючи на молодість,- одним із найшанованіших людей, до думки якого прислухалися навіть старі. Слава про доброго й мудрого юнака живе й досі, а проіншого ніхто не згадує.
2. Запитання до тексту
- За що люди стали поважати Сергія?
- Чому вони вважають його особистістю?
3.Поясніть вислів
- Люди стають успішними у хвилину, коли вони вирішили, ким бути.
4.Намалювати портрет свого друга (Фото надіслати через Viber)
Комментариев нет:
Отправить комментарий